Перегляд матеріалу Таблиця оцінок
Культура / Музика

Анастасія Шевченко, Стасік: «Музика нікому нічого не винна»

Катерина Яковленко, фрілансер

Перший кліп української співачки Стасік — «Ніж» — вийшов навесні цього року, і його відразу почали обговорювати. Друга пісня, «Бій з тінню», та відео на неї з’явились в мережі два місяці потому — у ній авторка говорить про спробу ужитися з власними демонами. Третій сингл — «Колискова для ворога», заснований на власному військовому досвіді співачки — вийшов у вересні та зібрав більше 650 тис переглядів.

Стасік — сценічне ім’я Анастасії Шевченко, колишньої акторки театру «Дах», телеведучої та ветеранки бойових дій на сході країни. Саме «Колискова для ворога» підштовхнула Анастасію Шевченко заспівати у незвичному для себе музичному жанрі та почати нову історію, де головною стала Стасік — чуттєва, ніжна, але сильна та міцна дівчина, готова співати про рани та осмислювати різний досвід. У листопаді Стасік отримала Гран-прі у категорїї Young Blood від музичної премії Jäger Music Awards.

У розмові з LB.ua Стасік розповіла про свою музику, тексти та творчість як терапію.

Я думала над тим, що хіп-хоп — це сучасна народна культура, новий фольк. У цьому розрізі цікаво якраз те, що ти починала саме з народних пісень. Скажи, ти згодна з цим?

У моєму розумінні народна пісня — це пісня автора, ім’я якого не можна встановити, хоча кожна пісня була кимось колись написана. Щодо хіп-хопу, він схожий з народною музикою в традиційному розумінні, тому що він завжди зароджувався і відбувався на вулиці, описував актуальні події або людські переживання. Як і народні пісні, він — про любов, про смерть, про труднощі виживання на вулиці, про дитинство, ще про щось. Так що, безумовно, це схожі жанри.

Як сталося, що ти з народної творчості перейшла до цього музичного жанру?

Це не дуже складно пояснити: я і є народ. О, як це звучить, як «я є Грут» (сміється).

Ну або як у Тичини: «Я єсть народ, якого правди сила...»

Так. Ніким звойована ще не була. Насправді, я мабуть інтуїтивно вибрала найбільш розповсюджену форму висловлювання, найбільш просту, як мені здалося. Дала собі можливість не надто відходити від прямої мови. Але при цьому, для мене дуже важливий вокал. Я ж не зовсім реперка, я все підкріплюю своїми приспівами. Мої пісні — це мелодії, сплетені мережива не так зі звуків, скільки з текстів. Я зрозуміло пояснила?

Звісно. Ти добре пояснила.

Ну ти ж ставиш мені питання і я думаю над ними. У мене немає заготовок. А ти скажеш в інтерв'ю, що я дійсно думаю над своїми відповідями?

А ти хочеш?

Так! Я хочу, щоб люди знали, що я реально думаю над тим, про що говорю.

Давай поговоримо про твої тексти. Як ти почала писати? 

Я почала писати, коли зрозуміла, що це мені необхідно. Для мене процес римування не був природним, я не письменниця з пелюшок. Бувало, пробивало в школі на якісь есе, але, в основному, це було пов'язано з шкільними завданнями. Або могла написати собі невеликий монолог в акторській школі. Але в цілому, записування думок і, тим більше, надання їм якоїсь художньої форми, мені не властиво. Навіть щоденників не вела ніколи. Але раптом я зрозуміла, що мені потрібно висловити якусь певну ідею, з якою все і почалося. Наприклад, пісню «Колискова для ворога» я написала давно. Зловила себе за, грубо кажучи, якір думки і почала навколо нього вибудовувати форму. Це було дуже складно, я підбирала слова, шукала рими, адже кожне слово має бути на своєму місці. Для мене процес навчання триває, я до сьогодні вчуся правильно формулювати свої думки.

А що стосується музичної частини?

У мене теж була досить довга історія з музичною частиною. Я почала працювати з дуже потужним, талановитим і визнаним композитором, але потім зрозуміла, що ту програму, яку ми з ним склали, потрібно відкласти і видати пізніше, коли буду готова вийти з акустикою. Я обрала ту форму, яка мене реально качає, я в такій музиці плаваю і прекрасно усвідомлюю, що мої вокальні партії не дуже складні. Але працюю над цим, займаюся вокалом. Для мене набагато важливіше зосередитися на тексті, на стані, на контакті з людьми. Грубо кажучи, я вибрала для себе комфортні умови, а не умови меж своїх вокальних можливостей.

Чи є музика (в широкому сенсі цього слова) для тебе терапією?

Не думаю, що заняття музикою для мене мають терапевтичний ефект, адже коли я прийняла рішення, що я буду її створювати, і буду в ній публічною, це стало моїм якорем до соціалізації. Це мене дисциплінує, я почала приймати рішення, потроху контактувати з великою кількістю людей. Почала вбудовуватися назад в досить щільний ритм життя. Тобто, це, скоріше стимуляція, але і навантаження також. 

А суто терапевтичний ефект для мене має моя інша сторона музики — я співаю в декількох ансамблях, обрядові і інші народні пісні. Ось така музика для мене є терапією, і я насолоджуюся процесом, я розчиняюся в цих звуках, треную свій слух. Це те, про що я мріяла все життя і тільки зараз до цього прийшла, нарешті мій музичний рівень дозволив мені вибудовувати багатоголосся. Так би все життя ось ці народні пісні й співала б, чесне слово! Їздила б собі в експедиції, розбирала, співала б з дівчатами. Але я покинула навчання, грала в театрі, була на війні and here we are.

Після першої пісні медіа писали, що ти вирішила достукатися до свого слухача. Чого ти чекаєш від людей, які тебе слухають?

Я відчуваю себе лучником з казки про царівну-жабу. Я запускаю стріли, не знаючи, до кого вони потрапляють. У моєму ідеальному світі я співаю свої пісні, їх слухають, вчаться розмовляти вголос, з самими собою, міркувати і формулювати свої реальні бажання і страхи, і все навколо зацвітає конюшиною і вереском — ось така моя утопія. Можливо, саме тому я вибираю тексти, в яких, грубо кажучи, не веду пряму пропаганду. Я не кажу «зроби так або так!». Увесь час співаю від свого імені. Бо, наприклад, мені самій легше асоціювати себе з якимось реальним персонажем. От хтось дивиться на мене, і думає: ось Стасік — жива людина, з плоті-крові, вона має свої плюси, мінуси, вона не казковий персонаж, вона — цілісна. І якщо вона може собі дозволити ридати, побиватися і проживати якісь страшні емоції до самої глибини, значить і мені, напевно, можна. Треба собі це дозволити. Потрібно забити на соціально встановлені норми, як ось страждати, але не сильно, боятися, але не довго.

Розкажи про свої кліпи. Чому вирішила перші кліпи робити квадратними? Це такий ніби інстаграм-формат.

Цим завдячую Анні Бурячковій та її команді. Наскільки мені пояснила Аня, квадрат більш зібраний композиційно. Тобто, він більше зосереджує увагу. І я згодна з нею!

У Ежена Іонеску є твір «Лиса співачка», написаний у 1948 році після війни. У роботі над твором Іонеску використовував словники і різні лінгвістичні розмовники, щоб вишукувати шаблони. І, по суті, побудував свою п'єсу на грі слів. Ти говорила, що тобі важливі правильні слова і те, як ти будуєш фрази. Як ти відшукуєш те, що потрібно?

Я повільно підбираю слова не від хорошого життя, а тому, що у мене в цілому є звичка не висловлюватися на широку публіку. Я спочатку слухаю, а потім виходжу на розмову з людиною віч-на-віч. Довго і плутано пояснюю, структурне висловлювання думки у мене не натреноване. А якщо вже питають, то відповідаю плутано, з жестами, мімікою, прикладами, з цитатами з пісень, з наспівуванням мелодій, з усією такою фігньою. Я навіть зараз тобі саме пояснюю свою думку, зауваж.

Наскільки тобі комфортно в нинішньому статусі і що ти далі плануєш робити?

Не розумію, що таке «нинішній статус». Статус співачки? Я його не відчуваю. Я серйозна в своїх намірах, але я все ще не можу повірити, що люди всерйоз мене приймають. Напевно, мені потрібно увійти в цей ритм, потрібно просто рвати вперед, робити більше-більше-більше, поки я сама не перестану сприймати це як пробу пера. Просто слухайте мене, будь ласка, говоріть зі мною. У мене немає далекого планування, тому що я ще в процесі добування матеріалу з себе і спроб знайти фінансову підтримку для його реалізації.

Але, у тебе немає продюсера і ти працюєш сама.

Так! Але я маю намір випустити ще сингл і ще сингл, а потім ще. Коротше, поки у мене є сили, треба бомбити, а там подивимося.

А для тебе важливо, щоб артисти несли освіту в маси?

Для мене важливо, щоб людина виконувала свою місію, яку вона собі поставила. Ні, не вся музика повинна мати виховний характер. Це взагалі що за насильство? Музика не повинна і давайте на цьому зупинимося. Є приголомшливі артисти, які використовують рандомний набір слів і можна взагалі не слухати слова. Але є артисти, які, о Господи, та говори, що хочеш, просто роби свою магію ще, будь ласка! Є й інші, їм прощаєш абсолютно неприйнятний для себе музичний стиль, навіть неприємний голос, тому що ця людина говорить про речі, які перевертають твій розумовий процес! Усю свідомість — на друзки. Тому музика нікому нічого не винна.

Розкажи, як сьогодні працюють артисти, як на них впливають соціальні мережі? Як доносити свою думку через інтернет масової аудиторії? Чи є якісь певні механізми?

Я живу в цьому місті з самого народження. Я багато де побувала, багато чим займалася, відповідно у мене просто багато знайомих. І я могла дозволити собі розкіш просити про пораду. Тому, коли я створила першу пісню, просто запитала у друзів, які у нас існують видання? Крім тих, які читаю я, мені підказали ще кілька. І я писала безпосередньо редакторам. Казала: «Добрий день! Мене звати Настя. Ось така пісня. Допоможіть мені, будь ласка, зробити так, щоб вона зазвучала вголос!». І все.

Але це ж все одно не мільйони переглядів.

Ні, це не мільйони. Мій перший кліп переглянули 262 088 разів, другий набрав 177 тис. переглядів. Що спрацювало? Це публікації, репости на фейсбуці, тобто добровільне рішення людей не тільки подивитися, але і поширити відео. Крім того, я прекрасно усвідомлюю, що завдяки тим людям, які налаштовували мій YouTube, цей трек і кліп з'являлися у рекомендованих інших користувачів, котрі слухають схожу музику. А далі я не знаю, як це працює. 

Мені здається, що «Ніж» я подивилася раз сто.

У мене є знайомі, які подивилися його теж раз сто, нехай вони знають, що не самотні.

Я розумію, що тебе про це часто запитують, але все-таки яке зараз твоє ставлення до війни, до місця жінки там?

У моєму розумінні кожна людина може займатися чим завгодно, знайти своє місце в будь-якій сфері. Я провела достатньо часу на війні, щоб зрозуміти, що статева приналежність не впливає на роботу в цій сфері, якщо це можна так назвати. У жінки немає окремого шляху на війні. Є і чоловіки, і жінки, які придатні, наприклад, до роботи з великими бойовими машинами, є і чоловіки, і жінки, які не придатні до частини робіт через свій фізичний стан. Худі, не сильно витривалі, з проблемами зі здоров'ям. Є і чоловіки, і жінки, які, наприклад, не готові до якихось високих психологічних навантажень, які не готові важко працювати безпосередньо з кров'ю, з пораненнями, наприклад. Все будується на деталях. Є підрозділи, де жінки відчувають себе абсолютно комфортно і не відчувають дискримінації — ні негативної, ні позитивної. Є підрозділи, де не так все злагоджено, і до жінок ставлення нездорове. Але знову-таки, це неправда, що у жінки краще або гірше розвинений інстинкт самозбереження і що це якось допомагає або заважає на війні. Люди занадто різні. Занадто.

 

Відправити

7 Середня оцінка
Таблиця оцінок