Перегляд матеріалу Таблиця оцінок
Спецномінації / Відкриття року: оцінюються матеріали журналістів із досвідом роботи до 2-х років.

Булінг: що після?

Юлія Бондар, "ТелеЕкспрес"

Булінг: що після?

За ре­зуль­та­та­ми опи­ту­ван­ня UNICEF, ко­жен де­ся­тий опи­ту­ва­ний (10,2%) став жерт­вою булінгу за останні 2-3 місяці. Зну­щан­ня, знецінення та цьку­ван­ня досі ли­ша­ють­ся невирішеними про­бле­ма­ми у шкільному контексті.  

Як порівняти з да­ни­ми UNICEF за 2017 рік, ча­ст­ка підлітків, які не сти­ка­ли­ся з ви­пад­ка­ми булінгу за останні місяці, зрос­ла з 30% до 57% у 2019 році. Більше тре­ти­ни жертв (37,5%) ігнорували цьку­ван­ня, 28,9% на­ма­га­ли­ся чи­ни­ти опір (як фізично, так і сло­вес­но), 18,7% шу­ка­ли підтримки у батьків, а 13,5% звер­та­ли­ся по до­по­мо­гу до друзів. Але лякає інша циф­ра - 11,6% не го­во­рять про про­бле­ми у школі че­рез страх но­вих випадків. Як зрозуміти тоді, що ди­ти­на є жерт­вою зну­щань?  

Пер­шим дзвіночком, на дум­ку шкільної психологині Євгенії Стариніної, є відмова хо­ди­ти до шко­ли. Шко­ляр зна­хо­дить будь-які при­во­ди за­ли­ши­ти­ся вдо­ма, навіть вдає із се­бе хво­ро­го (бо­лить живіт або гор­ло, го­лов­ний біль). Найчастіше булінг трапляється у підлітковому віці (по­чи­наю­чи з 12 років). До проявів відносять та­кож поя­ву замкнутості, різку зміну поведінки та сти­лю жит­тя. На­прик­лад, учень мо­же при­пи­ни­ти про­во­ди­ти час із дру­зя­ми та оби­ра­ти більш де­пре­сив­ний тон в одязі (темні коль­о­ри, щоб мен­ше помічали). Такі діти де­мон­ст­ру­ють не­га­тив­ну емоційну стійкість та вразливість, аг­ре­сив­но реа­гу­ють на будь-яку кри­ти­ку, мен­ше довіряють та на­бу­ва­ють шкідливих зви­чок (від переїдання до вжи­ван­ня ал­ко­го­лю та наркотиків).  

Од­не з ос­нов­них зав­дань шко­ли - нав­чи­ти ма­ло­го бу­ти час­ти­ною спільноти. То­му по­чут­тя незахищеності у класі мо­же сфор­му­ва­ти аналогічне в до­рос­ло­му житті. Пе­ре­жи­тий булінг мо­же зни­зи­ти самооцінку, при­зве­сти до ілюзії самотності та не­прий­нят­тя суспільства. Мож­ли­вий і зво­рот­ний ви­яв агресії - лю­ди­на, яку бу­ли­ли у школі, ста­не аг­ре­со­ром  у до­рос­ло­му житті. Ад­же відчуття не­без­пе­ки світу змушує обо­ро­ня­ти­ся, бо «найк­ра­щий за­хист - це на­пад». У три­вож­но­му стані при неправильній реакції батьків та вчителів на цьку­ван­ня або пов­но­му ігноруванні про­бле­ми мо­жуть ви­ник­ну­ти дум­ки про суїцид. Ймовірніше, ди­ти­на при­не­се у до­рос­ле житі віктимну поведінку (позиція жерт­ви). Навіть оди­нич­ний ви­па­док цьку­ван­ня залишає емоційний шрам, що вимагає спеціальної ро­бо­ти пси­хо­ло­га. Діти, які ма­ли про­бле­ми, мо­жуть ста­ти жерт­ва­ми мобінгу (зну­щан­ня над працівником на роботі, здебільшого з ме­тою йо­го звільнення). Дорослі, які пе­ре­не­сли булінг у дитинстві, пе­ре­важ­но за­ли­ша­ють­ся самотніми на все жит­тя, їм важ­че підніматися кар’єрними схо­да­ми. То­му во­ни частіше оби­ра­ють на­дом­ну або відокремлену ро­бо­ту. Більше спілкуються у соціальних ме­ре­жах, ніж у ре­аль­но­му світі. Мо­раль­не цьку­ван­ня та­кож мо­же про­яв­ля­ти­ся на фізичному рівні у вигляді хво­роб. У хлопців від стре­су і без­сил­ля по­чи­на­ють­ся про­бле­ми з сер­цем, а дівчатам-підліткам притаманні анорексія або булімія (підвищене відчуття го­ло­ду). Можливі роз­ла­ди сну і пе­ре­рос­тан­ня трав­ми в пси­хо­со­ма­ти­ку (на­прик­лад, біль у горлі від стра­ху го­во­ри­ти).  

Навіть дав­но пе­ре­жи­тий булінг лишає слід, психологічні наслідки ча­сом до­во­дить­ся до­ла­ти у до­рос­ло­му віці. Як із цим жи­ти та бо­ро­ти­ся? Редакція «ТЕ» зібрала історії зну­щань, які тра­пи­ли­ся в дитинстві, а та­кож по­го­во­ри­ла про це з пси­хо­ло­ги­нею. Деякі імена змінені за ви­мо­гою респондентів за­ли­ши­ти­ся анонімами.  

Оле­на:  

- Ду­маю, що будь-який шко­ляр у різній своїй ролі (жерт­ва, аг­ре­сор чи спостерігач) сти­кав­ся з булінгом. Я не ста­ла ви­нят­ком. До кла­су 5 бу­ла тов­стень­кою, че­рез що постійно чу­ла насмішки та зну­щан­ня. Я не сти­да­ла­ся про це го­во­ри­ти з бать­ка­ми, і са­ме їх підтримка та по­ра­ди не звер­та­ти ува­гу до­по­мог­ли мені пе­ре­жи­ти та відпустити цей досвід. То­му сьогодні я вільна від цих глу­зу­вань. Але бу­ли й інші ви­пад­ки: дов­го­во­ло­су од­но­клас­ни­цю хлопці драж­ни­ли, ніби у неї пов­на го­ло­ва во­шей. Ко­ли во­на про­хо­ди­ла повз, то во­ни де­мон­ст­ра­тив­но по­чи­на­ли стру­шу­ва­ти з се­бе ко­мах. Це бу­ло жор­ст­ко. Во­на так са­мо ділилася з цим бать­ка­ми, во­ни при­хо­ди­ли роз­би­ра­ти­ся у шко­лу. Після кож­но­го їх відвідування цьку­ван­ня тільки збільшувалося. Пам’ятаю, як од­но­го ра­зу бать­ки не вит­ри­ма­ли та пообіцяли весь клас за­ко­па­ти у пісочниці. Зви­чай­но, що після та­ких слів ситуація погіршилася. Так три­ва­ло 4 ро­ки. Не знаю, що з цією дівчиною за­раз, але ду­маю, що, на жаль, во­на має про­бле­ми.  

Ан­на:  

- Я тільки пам’ятаю, що на мою ад­ре­су бу­ли об­ра­зи. На­прик­лад, що­до вусиків на обличчі або сти­лю одя­гу («ти вдягаєшся як хлоп­чик»). Але булінг я ба­чи­ла че­рез те, що в на­шо­му класі дівчата бу­ли особ­ли­во жор­сто­ки­ми. Во­ни ви­ди­ра­ли од­на одній ко­си. Після та­ких ви­до­вищ я по­ча­ла гос­тро сприй­ма­ти будь-які мо­мен­ти, оскільки не зна­ла, як це мо­же обер­ну­ти­ся, як за­хис­ти­ти се­бе та як не впа­сти в очах інших лю­дей. У дитинстві ти не ду­же розумієш, на чиєму боці маєш бу­ти, а то­му склад­но вирішити про­бле­му. Так ми і залишаємося спостерігачами. Я по­ча­ла більше ко­па­ти­ся у собі, ста­ви­ти пи­тан­ня та слідкувати за со­бою. Будь-які об­ра­зи за­раз я пе­ре­тво­рюю на жарт - так лег­ше сприй­ма­ти. Інколи я підлаштовуюсь під кри­ти­ку лю­дей, але цьо­го ро­би­ти не тре­ба. Ти - це ти. Ду­маю, на ме­не ще впли­нув про­цес ви­хо­ван­ня, ад­же бать­ки час­то порівнювали ме­не з більш успішними од­но­клас­ни­ця­ми, а то­му я втра­ти­ла відчуття се­бе на якийсь час. На булінг я ма­ла можливість по­ди­ви­ти­ся ще з іншого бо­ку - як учи­тель. На­прик­лад, за­раз у моєму класі жерт­вою є хлоп­чик, який зовсім не йде на кон­такт. Я на­ма­гаю­ся лагідно до ньо­го ста­ви­ти­ся, але вид­но, що він за­ля­ка­ний своїми однолітками. Зви­чай­но, що будь-які можливості вда­ри­ти йо­го або об­ра­зи­ти я кон­тро­люю, але ми не мо­же­мо бу­ти з ни­ми 24/7. По­ки я об­ме­жую­ся тим, що розповідаю про ситуацію іншим вчи­те­лям, щоб во­ни та­кож слідкували за поведінкою учнів.  

Оле­на Ви­со­ко­лян:  

- Упер­ше я зустрілася з булінгом у 9 класі. Але це був інший вид, мов­чаз­ний. Я прийш­ла до шко­ли, а зі мною не го­во­ри­ли мої под­руж­ки, влаш­ту­ва­ли бой­кот. Зви­чай­но, ніхто нічого не по­яс­ню­вав. Я не розуміла, що ста­ло­ся, то­му по­ча­ла са­ма про­щу­пу­ва­ти ситуацію. Це бу­ло не­ком­форт­но, див­но та тро­хи жор­ст­ко, ад­же ти не знаєш, що ро­би­ти. Ме­не вря­ту­ва­ло те, що я нор­маль­но спілкувалася з іншими од­но­клас­ни­ка­ми, то­му не по­чу­ва­ла се­бе геть са­мот­нь­ою. Пізніше вия­ви­ло­ся, що од­на з дівчат об­ра­зи­ла­ся на ме­не че­рез те, що я не віднесла з нею кон­троль­ну, як, виявляється, обіцяла. Ми бу­ли відмінницями, і во­на по­ду­ма­ла, що так я роб­лю, аби во­на от­ри­ма­ла по­га­ну оцінку. Во­на це розповіла іншим дівчатам, і я от­ри­ма­ла бой­кот. По­га­не в цій ситуації, що клас­на керівниця зна­ла, але ли­ше че­рез декілька тижнів по­го­во­ри­ла зі мною. Моя ма­ма досі на неї об­ра­же­на. У ме­не це більше відклалося у пам’яті, як пов­чаль­на історія про справедливість. Ад­же пізніше ця відмінниця са­ма за­гна­ла се­бе у позицію виг­нан­ця. Не віталася, не го­во­ри­ла та ди­ви­ла­ся на нас, як на звірів. Після цієї ситуації я на якийсь час роз­ча­ру­ва­ла­ся у дружбі та зрозуміла, що лю­ди лицеміри і довіряти їм не мож­на. Та­кож це нав­чи­ло ме­не, що зав­жди все стає на свої місця.  

Лілія:  

- Булінг? Знаю та­ко­го мон­ст­ра. Час­то сти­ка­ла­ся з ним у школі та у дворі з дру­зя­ми, ко­ли бу­ла ма­ла. Найбільше пам’ятаю, що за­зна­ва­ла об­раз че­рез стиль одя­гу (взу­ва­ла кросівки під спідницю, ко­ли це ще не бу­ло мод­но). Ко­лись ку­мед­но підстриглася, бо хотіла бу­ти схо­жа на од­ну ак­тор­ку. Це теж вик­ли­ка­ло насмішки. Інколи дра­ла­ся з дівчатами, бо це був єдиний спосіб за­хис­ти­ти се­бе. З дітьми ба­га­то чо­го стається, про що во­ни мо­жуть навіть за­бу­ти, а потім у до­рос­ло­му житті це про­явить­ся. Так ста­ло­ся і зі мною. Я про­яв­ляю злість та агресію на будь-яку кри­ти­ку або взагалі мов­чу, аби не на­ра­жа­ти се­бе на не­без­пе­ку. Три­ва­лий час ма­ла про­бле­ми з самооцінкою, оскільки не мог­ла знай­ти се­бе че­рез різні по­гля­ди та сма­ки лю­дей. Ду­маю, всі про­бле­ми йдуть з сім’ї. Як­що те­бе об­ра­зи­ли найрідніші лю­ди, то від інших ти чекаєш та­ко­го са­мо­го. У цьо­му і полягає про­бле­ма: ти зав­жди чекаєш підтвердження своїх по­га­них ду­мок, і зна­хо­диш. Я по­ча­ла розгрібати дитячі трав­ми, бо зрозуміла, що далі так про­дов­жу­ва­ти­ся не мо­же. Це теж не лег­ко, ад­же ти маєш знай­ти си­лу в собі, щоб зно­ву їх пе­ре­жи­ти та відпустити. Я б хотіла, щоб усі діти бу­ли щас­ли­ви­ми, але світ жор­сто­кий. То­му ма­ле­чу потрібно нав­чи­ти цінувати се­бе, прий­ма­ти та відстоювати. Тільки за такої підтримки са­мо­го се­бе мож­на нор­маль­но функціонувати у світі.  

Те­тя­на:  

- Я осо­би­сто пе­ре­жи­ва­ла булінг та бу­ла свідком декількох конфліктних ситуацій між уч­ня­ми та вчи­те­ля­ми. Це три­ва­ло весь мій 8 клас. Од­но­го ра­зу на фізиці мій од­но­клас­ник, з яким я сиділа за пар­тою, не­пра­виль­но відповів біля дош­ки, і вчи­тель­ка на­зва­ла йо­го «ли­се ту­пе ди­тя». Всі по­ча­ли сміятися, од­но­клас­ник не відреагував на та­ке звер­нен­ня, а та­кож посміявся. Ко­ли він по­вер­нув­ся на своє місце я по­гла­ди­ла йо­го по голові, на що вчи­тель­ка ска­за­ла мені, що я ви­ро­сту про­сти­тут­кою по­руч із цим ли­сим ту­пим хлоп­цем. Ми якось не роз­го­ло­шу­ва­ли цієї ситуації, а такі при­ни­жен­ня про­дов­жу­ва­ли­ся. Тоді ми по­скар­жи­лись клас­но­му керівникові, а бать­ки, на­пи­сав­ши зая­ви, відмовились від вчи­тель­ки. Єдиний влив, який на ме­не склав цей ви­па­док, - це те, що я аб­со­лют­но впев­не­на, що вже відпрацювавши своє лю­ди ма­ють йти на пенсію, як та вик­ла­дач­ка. Тоді я ще відчула, ма­буть, якусь самостійність, бо ми до ос­тан­нь­о­го не роз­го­ло­шу­ва­ли конфліктної ситуації, і спільним рішенням з кон­крет­ни­ми до­ка­за­ми до­нес­ли це адміністрації. Це вже не бу­ло ди­тя­че нарікання, а до­сить до­рос­ле вирішення про­бле­ми.  

Як запобігти булінгу? Насправді, ніяк. Але мож­на розв’язати про­бле­му та не жи­ти з нею впро­довж усь­о­го жит­тя. Пер­ше, що мо­жуть зро­би­ти дорослі, - спокійно по­го­во­ри­ти. Ди­ти­на має зрозуміти, що бать­ки її підтримують та готові до­по­мог­ти. Роз­мо­ва має прой­ти без пре­син­гу та ви­тя­гу­ван­ня кож­но­го сло­ва. Навчіться слу­ха­ти, і ди­ти­на са­ма все розповість. Далі - ро­бо­та з адміністрацією шко­ли та вчи­те­ля­ми. Але не потрібно при­хо­ди­ти з ви­мо­га­ми та претензіями. Має бу­ти співпраця. Про­бле­му не мож­на за­мов­чу­ва­ти та вик­лю­ча­ти ди­ти­ну з її вирішення. Во­на має зна­ти кожні ваші дії (жод­них «я нікому не ска­жу» з по­даль­шим відвідуванням ди­рек­то­ра). Як­що ви до­рос­ла лю­ди­на, яка пе­ре­жи­ла булінг самостійно, то ви маєте нав­чи­ти­ся аналізувати се­бе, свої емоції та відчуття. Як­що ви відчуваєте дис­ком­форт або щось вам заважає жи­ти, спро­буй­те розібратися, що ви відчували в дитинстві при подібних ситуаціях. Булінг, на­сам­пе­ред, б’є у по­тре­би: без­пе­ка, са­мо­ви­ра­жен­ня, неможливість бу­ти со­бою. На­прик­лад, як­що ви но­си­те мішкуватий одяг, мож­ли­во, вас ко­лись об­ра­зи­ли що­до тіла та йо­го форм. У до­рос­ло­му віці ви мо­же­те відчувати агресію, а ко­ли немає можливості про­яви­ти її назовні, ви починаєте зав­да­ва­ти біль са­мо­му собі. Крім агресії, мо­же роз­ви­ва­ти­ся надмірна пасивність чи поступливість. Це невміння ка­за­ти «НІ». Як­що, на­прик­лад, на роботі бос не дає вам за­кон­ну відпустку, і ви мов­чи­те, то це привід за­ду­ма­ти­ся, чо­му ви так чи­ни­те. Не так важ­ли­во розрізняти, був булінг у житті чи ні, як розуміти, що са­ме при­зве­ло до тієї чи іншої поведінкової фор­ми. Чи є якийсь не­га­тив­ний досвід з ди­тин­ст­ва, що формує моє пе­ре­ко­нан­ня про се­бе, - пи­тан­ня, яке вар­то ста­ви­ти собі у дис­ком­форт­них ситуаціях. Як­що ви не в змозі вирішити це пи­тан­ня самостійно, мож­на звер­ну­ти­ся за кваліфікованою до­по­мо­гою. Од­нак, за сло­ва­ми психологині Євгенії Стариніної, навіть спеціаліст не змо­же нав­чи­ти вас про­тис­тоя­ти стра­ху.  

Ство­рюй­те самі собі ко­ри­гую­чий досвід: ото­чуй­те се­бе відкритими та до­б­ри­ми людь­ми, які вас підтримують. Про свої про­бле­ми мож­на го­во­ри­ти з бать­ка­ми, дру­зя­ми та парт­не­ром. Ніколи не пізно віднайти щас­ли­ве та без­печ­не жит­тя!  

P.S. У міській бібліотеці до 10 груд­ня про­хо­дить вис­тав­ка no hate плакатів «Ніндзя про­ти ненависті». Проєкт за­сну­ва­ли у Лісабоні (Португалія) у 2013 році як рух про­ти ненависті, за пра­ва лю­ди­ни он­лайн та оф­лайн. Ме­та вис­тав­ки - бо­роть­ба з мо­вою ненависті із за­сто­су­ван­ням мис­тец­тва, гу­мо­ру, мо­ви любові як вічних інструментів.  

Юлія БОНДАР

Відправити

5 Середня оцінка
Таблиця оцінок