Соціум / Охорона здоров'я

Гра головою: Що таке ХПЕ і як із цим боротися?

Кирило Бескоровайний, Куншт

Дейв Дуерсон виріс в Мансі, штат Індіана. Він був наймолодшою дитиною в сім’ї. В школі Дейв мав феноменальні успіхи в спорті, навіть грав у командах проти дітей на декілька класів старших за нього. Незважаючи на те, що в дитинстві він мріяв бути сенатором, Дейв все ж таки став професійним футболістом американського футболу. Він двічі вигравав Super Bowl – в 1986 у складі команди Chicago Bears та в 1991 в The Giants. Він був відмінним гравцем, проте не заробив багато грошей і вирішив піти у бізнес.

 

Дейв досягнув великих успіхів, але приблизно у віці 43 років почав приймати невдалі рішення, декілька років потому став дуже нервовим та грубим. Спочатку це виявлялось у його постійних словесних перепалках з дружиною, потім він став агресивним ще й фізично. В нього почались проблеми з пам’яттю.

 

Він міг годинами кружляти по своєму району, поки не знаходив свій дім. Коли Дейву виповнилось 50 років, він відчув, що вже не хоче жити. Взявши в руки футбольні нагороди та повністю роздягнувшись, він покінчив із собою пострілом у груди. Перед самогубством Дейв Дуерсон залишив записку з наступним текстом: «Будь ласка, відправте мій мозок до Бостонського університету».

 

«Протягом 4-х років у мене були найбільш дивакуваті новинні сповіщення, які тільки можна собі уявити. – розказує Деніел Денешвар, – Я налаштував Google alerts таким чином, що коли будь-яка опублікована стаття мала такі ключові словосполучення, як «футбол помер», «бейсбол помер», «струс мозку помер», «бокс помер» тощо, я отримував сповіщення.

 

Я мав дізнаватись, коли спортсмени в США помирали, щоб якомога швидше знайти контакти їх рідних та зв’язатись із ними і запитати, чи не хочуть вони пожертвувати мозок померлих родичів для нашого дослідження».

 

Ще в шкільні роки надихнувшись книгою Стівена Пінкера «Як працює розум», Деніел Денешвар вирішив, що хоче вивчати мозок. Спочатку Деніел отримав ступінь бакалавра в МІТ (Масачусетському технологічному інституті), потім – доктора в Бостоні, в свої 33 він встиг попрацювати в Kaplan Inc, Concussion Legacy Foundation, науково-дослідному центрі хвороби Альцгеймера.

 

Одного разу до офісу центру Альцгеймера, де працював Деніел, зайшов колишній реслер майже два метри заввишки. Знаючи, що Деніел також в минулому займався реслінгом, керівник покликав його поспілкуватися із гостем. Гостя звали Кріс Довінскі. Він пішов на пенсію через велику кількість струсів мозку, які отримав під час своєї спортивної кар’єри.

 

І тому Кріс взяв собі за мету поширити інформацію про наслідки занять професійним спортом, щоб іншим не доводилося страждати так, як йому. Саме Кріс Довінскі, зібравши невеличку команду, став ініціатором дослідження хронічної посттравматичної енцефалопатії. Завдяки цій зустрічі до нього приєднався і Деніел Денешвар.

 

Хронічну посттравматичну енцефалопатію (ХПЕ), яку також називають «Синдромом пропущеного удару», вперше згадав доктор Харісон Мартланд ще в 1928-му, опублікувавши в журналі Американської медичної асоціації статтю під назвою «Сп’янілий від удару» (англ. «Punch drunk»).

 

Він писав: «Фанати єдиноборств неодноразово помічали незвичний стан бійців, коли у них були проблеми з балансуванням, уповільнена реакція та мова, вирази обличчя, характерні для захворювання Паркінсона». В наступні роки з’явилося більше публікацій, які виявили взаємозв’язок між повторюваними ударами по голові та дегенерацією мозку.

 

Проте це захворювання залишалося малодослідженим. В 2005 році публікація доктора Бенета Омалу знову зачепила актуальність проблеми з цим захворюванням. Він провів дослідження мозку американського футболіста Майка Вебстера, який помер від серцевого нападу в 50 років, а в останні роки життя мав когнітивні проблеми, зокрема, провали в пам’яті.

 

Бенет Омалу вирішив зробити розтин мозку і побачив білок тау, про який йшлося у публікаціях стосовно хронічної посттравматичної енцефалопатії у боксерів. Цю історію, до речі, екранізували в минулорічному фільмі «Струс мозку» з Вілом Смітом, який зіграв доктора Бенета Омалу.

Що ж науці відомо про ХПЕ? Хронічна посттравматична енцефалопатія – це прогресуюче захворювання мозку, результатом якого є порушення когнітивних (провали в пам’яті, складність концентрації), психічних (депресія, різка зміна настрою, бажання померти) та фізичних (нудота, запаморочення) функцій.

 

Ця хвороба спричинена зміною структури білка тау. На відміну від ситуації з іншими нейродегенеративними захворюваннями, такими, як хвороби Альцгеймера та Паркінсона, у випадку з ХПЕ вчені знають напевно причину зміни білка – регулярні удари по голові. Цей висновок можна зробити тому що всі, у кого коли-небудь діагностували ХПЕ, мали історію таких ударів.

 

Білок тау зазвичай перебуває в мікротрубочках, які у свою чергу розташовані у відростках нервових клітин – аксонах. Для кращого уявлення можна порівняти нейрон з деревом: тоді аксон – це стовбур, а мікротрубочки знаходяться в стовбурі. Саме ці мікротрубочки є автомагістралями, які доставляють поживні речовини до нейрона.

 

Функція білка тау полягає в стабілізації та з’єднанні мікротрубочок. А постійні удари спричиняють біохімічну зміну конфігурації білка тау, його гіперфосфориляцію. В результаті аксони, які утворюють білу речовину головного мозку, руйнуються, а трансформований білок тау розповсюджуюється в мозку, отруюючи його.

 

Оскільки в результаті зруйнованих «автомагістралей» деякі нейрони не отримують живлення, то вони втрачають форму, що в кінцевому результаті призводить до їх смерті і, відповідно, до зменшення розміру мозку (атрофії). На першій і другій стадіях захворювання ХПЕ білок тау формує невеликі скупчення в лобних долях головного мозку, які відповідають за прийняття рішень.

 

Також білок уражає стовбур головного мозку, який відповідає за настрій та поведінку. Наступна стадія – це поширення білка тау в гіпокампі – відділі мозку, який відповідає за пам’ять, та мигдалині, яка пов’язана із формуванням емоцій. Саме на цій стадії у хворих відбуваються сплески агресії та провали в пам’яті. На четвертій стадії тау вражає не тільки лобну, а й скроневу долю головного мозку. Для цього етапу характерна деменція, стійке порушення когнітивних функцій.

 

Білок тау також відіграє свою роль в захворюванні Альцгеймера, але те, що є унікальним саме для ХПЕ – це місцезнаходження білка. В ХПЕ тау фокусується навколо кровоносних судин мозку, а також навколо складок головного мозку, які називаються борознами.

 

Натомість, в захворюванні Альцгеймера бере участь ще один білок, який називається амалоїд. Він формується навколо нейронів, а тау – всередині. Хвороба Альцгеймера насамперед вражає гіпокамп, а при ХПЕ отруйні білки розповсюджуються по більшості ділянок мозку.

 

Наразі вчені активно працюють над ліками від хвороби Альцгеймера, і вже є препарати, які можуть полегшити симптоми хвороби, наприклад, покращити пам’ять, але немає таких, які б лікували.

Із ХПЕ ситуація ще складніша. Діагностувати цю хворобу вдавалося тільки після розтину, тобто смерті хворого. В ситуації з Альцгеймером можлива діагностика за життя, а звідси – проведення досліджень, формування піддослідних груп для того, щоб дати одній плацебо, а іншій ліки, і таким чином, порівнявши дві групи, дослідити ефективність цих ліків.

 

Дослідники ХПЕ з різних університетів світу наразі проводять дослідження із діагностики захворювання за допомогою позитрон-емісійної томографії (ПЕТ). Суть цього методу полягає у вживленні молекули, яка матиме радіоактивний ізотоп Фтор-18, що кріпиться до білків тау. Потім за допомогою ПЕТ-сканера можна побачити, де саме знаходиться тау в головному мозку.

 

Левову частку того, що відомо про ХПЕ, ми знаємо завдяки масштабним дослідженням, проведеним Бостонським університетом. З 1928 по 2009 рік було відомо лише 45 випадків цього захворювання. Опублікована в 2011 році стаття Роберта Стерна зафіксувала ще 68 випадків ХПЕ, після чого було опубліковано більше статей із результатами дослідження.

 

Наприклад, під час дослідження в Бостоні в 2013 році розтин 85 мозків, з яких 80 належали колишнім спортсменам з травмами голови, виявив ХПЕ у 80% досліджуваних. Деніел Денешвар розповів, що за весь час проведення дослідження в їх центр було надано більше ніж 350 мозків.

 

«Коли ми починали, наша лабораторія отримувала пожертви мозку від певного кола знайомих, сім’ї, друзів. – повідомляє Деніел, – У Кріса Довінскі були контакти з Національною футбольною лігою. Але я подумав, що, можливо, ще комусь було б цікаво пожертвувати мозок для нашого дослідження. І мені спала на думку ідея з Google alerts.

 

Я почав дізнаватися інформацію, хто із спортсменів помирав, а Кріс телефонував рідним і дізнавався, чи згодяться вони пожертвувати мозок. Одного дня Кріс попросив мене зателефонувати, тому що він поспішав на літак. Я дуже чітко пам’ятаю цей телефонний дзвінок, це було щодо чоловіка 34-х років, який помер внаслідок передозування наркотиками.

 

Я знайшов робочий номер його батька. Я пам’ятаю наш діалог як сьогодні. Батько відмовив дуже ввічливо, а я ненавидів той телефонний дзвінок, як і кожен наступний. Я не міг уявити стан людини по той бік телефону. Хтось з рідних тільки-но помирає, і тут раптом дзвінок від сторонньої людини, яка просить пожертвувати мозок».

 

Однак, останні 2-3 роки Центру дослідження Хронічної посттравматичної енцефалопатії не потрібно робити подібні дзвінки. Завдяки отриманим результатам про дослідження знає велика кількість людей. Особливо після резонансних випадків самогубств Дейва Дуерсона, Джуніора Сейо, Джована Белчера, Шейна Дронета та інших.

На перший погляд, ці історії спортсменів американського футболу здаються такими далекими від українських реалій. Але давайте поглянемо на популярні у нас види спорту, такі як футбол і бокс. Згідно з дослідженням NCBI, опублікованим в 2012 році, струс мозку – це друга найбільш розповсюджена травма під час футболу після травм ніг.

 

60% струсів мозку спричинені контактом між гравцями (найчастіше зіткнення головами). Ну, а про нокаути в боксі можна і не згадувати. Між іншим, після прочитаного жарти щодо ораторських здібностей українських спортсменів вже не здаються такими смішними.

 

На питання «Чи дивитесь ви спортивні ігри по телевізору?» Деніел Денешвар відповів «Куншту», що раніше дуже любив дивитися американський футбол, але чим більше він спілкувався з людьми в цих ситуаціях, тим складніше було для нього дивитись, як футболісти отримують удари по голові.

 

Вчені неодноразово підіймали питання перегляду правил та навіть заборони деяких видів спорту, проте спортсмени щоразу виступали проти. Вони ладні ризикувати своїм здоров’ям аби тільки знову відчути прилив адреналіну, солодкого смаку перемоги.

Відправити