Соціум / Якість життя: суспільство, соціальні ініціативи

Ігроманія XXI століття

Оксана Дума, Колесо Жизни

Віталій Ткач, магістр психології, казкотерапевт, співзасновник психологічного центру «Доктор Сказка» та Київського юнгіанського інституту, експерт з креативного мислення, комунікаційної стратегії та ігрових механік.

 

Кіберспорт або електронний спорт – спортивні змагання з відеоігор. На сьогодні аудиторія складає понад 427 мільйонів прихильників. Від 2 до 5 мільйонів українців, за різними оцінками, є активними гравцями. У 2024 році відеоігри можуть увійти до Олімпійської програми. До списку спортивних дисциплін Азійських ігор вони вже увійшли. Чим приваблює віртуальний світ, як впливає на психіку підлітків, чи можуть батьки допомогти дитині не втрапити у залежність, з КЖ ділиться магістр психології.

Чому діти захоплюються відеоіграми? З якими психологічними аспектами розвитку особистості це пов'язано?

Дітям, як і усім людям, дуже потрібні три речі: розвиток (зростання у чомусь, здобуття досвіду та досягнень), самостійність (воля та контроль над власним життям), відчуття причетності до чогось важливого. 

Так, розвиток є і в школі, тільки діти не мають права обирати цікаві їм предмети. Їхнє життя повністю залежить від світу дорослих, але потреба бути самостійними в них все ж таки є. Щодо причетності до чогось важливого, то в шкільному віці це точно щось фантастичніше чи амбіціозніше за реальність. А відеоігри гарантують швидке отримання усіх трьох пунктів. Більше того, відеоігри дають можливість мати у великому реальному світі власний малий унікальний світ.

Щодо психологічних аспектів розвитку особистості, слід згадати психофізіологічні та психоемоціональні фактори. З боку психофізіології, дитячий мозок активно формується завдяки сенсорним відчуттям, а відеогра – це яскраві зображення, вражаючі звуки та тілесний контакт з інструментами управління грою. З точки зору психоемоційного розвитку, відеогра – чудова можливість проявити лідерські якості, комунікативні здібності, а також швидко та відкрито пережити сильні емоції.

Де пролягає межа між захопленням та залежністю?

Захоплення переходить у залежність, коли людина вже не може жити без того, у що залучена. В контексті гри це звучить приблизно так: не дитина керує грою, а гра – дитиною. У разі, коли батьки правильно розставляють акценти взаємодії дитини та гри, гра стає союзником у розвитку дитини. Інакше гра здатна настільки втягнути дитину у віртуальний світ, що та втрачає або не розвиває якості, необхідні для життя в реальному світі.

Як змінюється ставлення до цінності життя іншої людини у дитини, яка грає в ігри з елементом насилля?

По-перше, у кожної гри є віковий рейтинг, який чітко регулює, готова психіка дитини до контенту гри чи ні. Ігри з елементами насилля дозволені дітям щонайменше підліткового віку, в якому вже має бути сформоване розуміння цінності людського життя. Це розуміння формується системою (сім'єю, колективом, суспільством). Тому гра, вірно підібрана за віком, не повинна впливати на дитину більше за ситуацію вдома, в країні чи світі.

По-друге, формально в нашому суспільстві існує заборона на насильство, а гра дозволяє виплеснути агресію в соціально-прийнятній формі. Дитина має усвідомлювати, що відеогра не про те, що і в реальному житті так можна, а про те, що певні дії дозволені лише у світі вигаданому.

Тому батькам варто слідкувати за тим, у що грає їхня дитина, спілкуватися з нею про зміст гри, дізнаватися про її ставлення до поразок і перемог, а також роз'яснювати, що гра та реальність – це різні речі.

Які риси характеру розвиває та чи інша гра?

Майже будь-яка гра розвиває цілеспрямованість, відповідальність, навички соціальної взаємодії, уміння прогнозувати, діяти за інструкцією та приймати умови реальності (правила гри). Окремі ігрові жанри можуть розвивати такі чудові якості: взаємодія з іншими, командний дух, лідерство, абстрактне, аналітичне та стратегічне мислення, почуття гумору. Зрозуміло, що найкраще може спрацювати поміркований мікс з різних ігрових механік. Наприклад, рівномірний розподіл ігрового часу між стратегіями та шутерами (англ. shooter game, від shooter – «стрілець» – прим. ред).

 

Як батькам подолати страх перед новим для них видом спорту?

Про страхи батьків щодо відеоігор краще за все скажуть дві тези. Перша: страх породжується незнанням. Страшно батькам? Тоді потрібно бути в одному з дитиною процесі, більше спілкуватися, цікавитися її успіхами. Друга: за страхом бажання. Страшно? Може треба спробувати самим пограти.

Якщо ми додаємо до відеоігор ще й спорт (тобто говоримо про реальний світ відеогіор, за турнірами з яких слідкують мільйони людей в усьому світі; де призи – це сотні мільйонів долларів, де гравець – це кібератлет, який підписує контракти з відомими брендами), я вважаю, батьки просто повинні розібратися в темі та всіляко сприяти успіху дитини. Звичайно, в процесі батькам не завадить впевнитися, що дитина дійсно прагне розвитку й успіху в полі кіберспорту.

Як допомогти дитині, яка мріє стати професійним кіберспортсменом?

Думаю, що частково я вже відповів на це питання. По-перше, бути разом з дитиною на шляху її становлення кібератлетом, підтримувати її і в поразках, і в перемогах. По-друге, допомогти дитині зі складанням правильного розпорядку дня з урахуванням навантажень і віку. По-третє, активно залучати її в реальне життя, чим більше у дитини справжніх вражень, тим менш емоційно вона реагує на гру. А для спортсменів, як ми знаємо, внутрішній спокій – провідник до перемог.

 

Відправити