Культура / Видавнича справа та література

Магія української казки

Дмитро Біглов, фрілансер

Українська казка дуже схожа зі своїми фольклорними європейськими аналогами і водночас вона унікальна у своїй самобутності. Через своє походження, наша казка невід'ємно сплетена з індоєвропейським корінням і відповідно має неабияку подібність до казок словаків, німців, шведів та інших, етнічно близьких до нас народів. Цей тісний зв'язок з предками, було ретельно відбито у рядках казкових сюжетів та історій. Цікавий приклад з останніх відкриттів у цій сфері: англійські вчені нещодавно визначили найстаршу в світі казку. Нею виявився протоіндоєвропейський твір "Коваль і Диявол" — про коваля, що заклав свою душу заради отримання професійних надздібностей. Навколо цього сюжету, крім безпосередньо казки, обертається також купа забобонів, леґенд та історій. В різних формах ця казка мандрувала серед нащадків індоєвропейців ще з бронзового віку. Наш край на став вийнятком — казка про Коваля та Диявола була розповсюджена також і в Україні. Звідтіля ж бере початок і поширена у нас традиція вішати для захисту від недобрих диявольських сил над дверима будинку підкову. Але при всій подібності, від казок інших народів українську казку вирізняють і певні особливі та унікальні риси. Наприклад, тільки в українських казках є традиція відображати жінку, здебільшого, як хозяйновиту та розумну берегиню, а не як об'єкт, цікавий виключно своєю зовнішньою привабливістю, як це прийнято в казках інших народів. Є в наших казках і певні лексичні особливості. Найпомітніше серед них — щедре вживання численних повторів. Але, що найбільше привертає увагу саме в українських казках — це традиція достеменно та кропітко зображати матеріальний бік побуту. Ця трішки комічна хозяйновитість українців, що знайшла відображення у народних казках (наприклад, коли на фоні сюжету точно перелічується придане, чи то придбане селянином майно для господарства) — насправді має велике значення. Бо саме ця унікальна риса дає змогу зараз нам, сучасним українцям, отримати докладну інформацію про побут наших предків. Та й додає це колориту, безумовно, збагачуючи оповідання. У XIX сторіччі український фольклор привертає увагу вітчизняних літераторів. Марко Вовчок, Петро Гулак-Артемовський, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, пізніше й Іван Франко — стали в перших рядах збирачів та дослідників української казки. Разом із небайдужими етнографами, літературознавцями та філософами, вони збудували неосяжний фундамент для збереження та подальшого дослідження й систематизації цього величного народного надбання. До речі, в Естонії, Палестині та Ґватемалі національні казки віднесені до переліку нематеріальної культурної спадщини людства. Це ж стосуються, наприклад, і хачапурі в Грузії. З огляду на особливість та унікальність українських казок, є всі підстави піднімати питання щодо внесення їх до відповідного списку ЮНЕСКО. Казка допомагає виховувати. Казка розвиває. Казка доносить прості істини — від побутових до романтичних. Казка є ланкою, що зв'язує нас із нашим корінням. Тому вкрай необхідно відновити традицію виховання українських діточок на казці. Звісно, читання казки, це не так зручно, як мультфільми з «YouTube» на екрані смартфона, проте це все ще "смачно та корисно". Розвиваючи дітей таким чином, ми вкладаємо в них основи національної свідомості, розбуджуємо пам’ять предків, сприяємо формуванню вірного світогляду та збереженню етнічної ідентичності. Хоча в наш час збирачів народних казок поменшало, на щастя є безліч чудових сучасних авторів літературної української казки — сестри Матіяш, Галина Пагутяк, Тарас і Мар'яна Прохасько, Зірка Мензатюк, Дмитро Чередниченко, Леся Мовчун та багато-багато інших. Українська казка продовжує розвиватися. У багатьох родинах поколіннями живе традиція читання казок, дехто ж з молодих батьків тільки-но зараз приходять до цього. Нашому народові дуже пощастило і ми маємо бути вдячні долі за те, що автентична українська казка, працею небайдужих людей та передаючись із вуст у вуста, збереглася до сьогодні.

Відправити