Перегляд матеріалу Таблиця оцінок
Культура / Lifestyle: харчування, туризм, мода

Наважилася на кардинальні зміни у 50 років: історія львів’янки Оксани Бобошко-Вандерховен

Юлія Василина, Galnet

Наважилася на кардинальні зміни у 50 років: історія львів’янки Оксани Бобошко-Вандерховен

Оксана Бобошко-Вандерховен нещодавно повернулася зі світового конкурсу краси. Там 57-річна львів’янка здобула титул «Grandma Universe 2020»

На пропозицію взяти участь у міжнародному конкурсі краси жінка відповіла за декілька секунд – «Так».

–Я авантюристка і у мене новий досвід завжди у пріоритеті. Було 40 жінок з цілого світу. Це конкурс краси жінок, які, на мою думку, мали би нести певну ідею віку – що вони у цьому віці хочуть сказати світу. Одна з учасниць була з Австралії – представляла населення аборигенів. Була ще жінка з Кореї, яка виглядала максимум на 35 років. Скільки їй було насправді, мені не вдалося допитатися. Були і жінки, напевне, після невдалих хірургічних втручань. Це теж певна категорія. На цьому конкурсі я отримала ще одне підтвердження – світ кольоровий. І треба бути толерантною до сприйняття іншого формату. Мені не завжди це вдається, але я вчуся.

І додає:

 – Я вірю у силу жіночого духу.

[caption id="attachment_25336" align="aligncenter" width="720"]

 Фото з конкурсу краси у Болгарії[/caption]

Читайте також: Як це – бути фотографом у невеликому місті на Львівщині

Оксано, ви завжди були такою відкритою до нових подій, ризикували, жили у своє задоволення?

– Ні.

А яка подія кардинально змінила ваше життя?

 – Розлучення. Я була одружена 29 років і дуже кохала свого першого чоловіка. Але саме розлучення підвело риску під моєю жертовністю, посвятою родині. Розлучення показало, що це не оцінювалося. Я зробила висновок, що йти треба іншим шляхом і те життя, що залишилося, треба присвятити собі. Тепер я не втрачаю шансів у житті. Те, що мені лягає на душу, використовую. 

[caption id="attachment_25331" align="aligncenter" width="636"]

 Фото: Олег Лядик[/caption]

Чому ви зробили такий крок?

 – Передумови були десь років 10 перед розлученням. Він хамсько поводив себе у наших стосунках, з’явилися інші жінки у його житті. Казав, що я без нього не проживу. Я наївно думала, що всі мають коханок, а мій – ні. Але це виявилось брехнею. 

 Сім`ю руйнує байдужість. Чоловік ніяк не міг зрозуміти, що мене не влаштовувало – були гроші, у мене цікавий власний бізнес, діти дорослі. Але ми жили, як чужі люди. А я – жінка чуттєва, і для мене його байдужість була найстрашнішим явищем. Він не розумів, що мені не вистачало його дотиків, спілкування. Тому вирішили – раз я гину у цій байдужості, то треба йти.

 Але він не повірив. Думав, що я перезлюся і повернуся. Цього не сталося, хоча мені з дитинства казали, що має бути одна сім’я на все життя.

Як би ви описали взаємини у сім’ї, у якій росли?

 – Я виросла у традиційній українській родині, та ще й вчительській. А потім і сама стала вчителем історії. Шансів на іншу професію у мене не було. Я отримала діагноз з дитинства – бути чемною, вихованою, виконувати обов`язки. А от про мої права ніхто ніколи не говорив. Це традиції не лише моєї сім`ї, але й всієї української історії. Зараз трохи це змінюється, а от моє покоління виросло з настановою: одна сім’я на все життя, що б там не було. Але, якщо некомфортно у шлюбі, якщо він закриває тобі можливості до реалізації, а ти хочеш цього, то треба розривати цей шлюб. Материнство ніхто не скасовував, але ці обов`язки у нас теж перебільшені. У нас мами часто тягнуть дитину навіть, коли вона одружена. Мама не винна. Це українська традиція. Я зараз сповідую той спосіб життя, коли жінка ставить своє “Я” в пріоритет.

Оксано, а вам не було страшно залишитися без житла і грошей?

 – У 40 років, тобто за 10 років до розлучення, я змінила своє життя. Перестала вчителювати, почала бізнес у сфері продажу медичних товарів. А ще закінчила Академію мистецтв і отримала професію мистецтвознавця. Це був революційний крок. Я відчувала, що щось у моєму житті станеться і потрібні будуть фінанси. Це мене врятувало. Я хочу усім жінкам голосно кричати: перше, що ви маєте зробити – як би вам добре не було у свої 30 років, якого б ви принца на коні не зустріли, подбайте про свою фінансову незалежність. Бо, якщо раптом щось станеться, ви зможете сміливо зробити будь-який крок.

 Мені свекруха колись казала: «Ти мала тихо сидіти в куточку і плакати, не виносити “сміття з хати”, терпіти. Він чоловік і утримує сім’ю!”. Розумієте, звідки все зло? Коли жінка матеріально не забезпечена. А вдома скільки роботи вона робить, але цього ніхто не оцінює. 

[caption id="attachment_25332" align="aligncenter" width="720"]

 Фото: з соцмереж[/caption]

А скільки часу ви провели у декреті?

– З першою дитиною практично не була, бо ще вчилася в університеті. З другою – 6 років, бо син мав проблеми зі зором. Ми це виявили у 2 рочки. Коли мені вже треба було виходити на роботу, я зрозуміла, що син не бачить на одне око взагалі. Я 4 роки щодня ходила з ним до фахівців, щоб ті займалися з ним спеціальними вправами. Чи сніг, чи дощ, ми з ним громадським транспортом їдемо на заняття. Бо треба моєму хлопчику підняти зір. Я випала з життя тоді. Не мала подружок. Я рятувала сина.

Читайте також: «Перетворити будні на казку»: Як подружжя львів’ян відкрило театр-кабаре

Оксано, що змінилося у вашому житті після розлучення?

 – Я дуже боролася з собою, щоб виздоровіти. Травма була велика і надзвичайно болюча. Я пішла танцювати аргентинське танго. А ще – лікувалася подорожами. Усі гроші на них витрачала. Навчилася відчувати кайф від того, що нарешті витрачаю на себе гроші. Потім почала вести фейсбук і написала про себе, що я поміркована егоїстка і кайфую від цього. Всі балділи від цього. Я завжди жінкам кажу: Чому ви жалієтеся, що вам погано? Напишіть, що вам подобається робити, і запитайте себе, який, хоча б один, крок ви зробили у цьому напрямі.

 Мені довелось відсепарувати від себе декількох близьких жінок, бо набридли їхні постійні скарги. Я не хочу сидіти на каві і слухати вдесяте, який у неї поганий чоловік. Вона не зробила нічого, щоб відійти від нього і подумати – потрібен він їй чи ні. Вона боїться. А я не хочу з такими жінками спілкуватися, бо мене це руйнує. Якщо ці коліжанки гніваються, це їхні проблеми.

[caption id="attachment_25333" align="aligncenter" width="535"]

 Фото з соцмереж: заняття з танго[/caption]

А як ви наважилися на нові стосунки?

 – Ми познайомилися через 4 роки після мого розлучення – в інтернеті. Коли мене зустрів мій другий чоловік, я вже була здорова, випромінювала щастя і жила кайфово. Чоловіки хитрі створіння. Їм потрібна успішна, позитивна жінка. Він не знайшов мене, коли я плакала. Він не знайшов мене, щоб вирішувати мої проблеми. Чоловіки хочуть усе готове. (сміється – прим. автора)

 Мій чоловік з Бельгії – Поль Вандерховен. Він за освітою економіст. А кулінарія – це його хобі, яким він займається вже 30 років.  

Поль мені був потрібен мені не як статус чи матеріальна сторона. Я все це мала. Мені потрібен був партнер - чоловік, з яким би ми ділили не проблеми, а задоволення від життя.

[caption id="attachment_25340" align="alignnone" width="960"]

 Фото: Оксана Бобошко-Вандерховен з чоловіком Полем[/caption]

Які речі ви почали робити по-іншому у цих стосунках?

– Повністю віддала йому кухню. Друге – це свобода. Я вже танцювала, їздила по фестивалях. 

Моєю умовою було, щоб він дозволяв мені це та інші речі, які приносять задоволення. Поль дуже прогресивний. Він виконав для мене дві найважливіші умови. Тому у нього з`явився шанс стати моїм чоловіком. Поль – це чоловік з шармом. І від цього я кайфую. Ми постійно жартуємо, підколюємо одне одного.

Поль заради мене переїхав з Бельгії до Львова. Потім Поль сказав, що це для нього був основний критерій серйозності наших стосунків – що я не захотіла переїжджати у Бельгію. Він це оцінив.

Читачкам я хотіла б порадити одну дуже гарну книжку, яка у часі мого буття на дні дуже допомогла повернути жіноче єство і відновити інтуїцію, яка в кожної жінки є. Це Пінкола Естес «Та, що біжить з вовками». Це канадійська етнологиня, психологиня, письменниця. Я її перечитую час від часу. Вона у мене вся розмальована олівцем, бо підкреслюю важливі для мене цитати. 

І ще – Вадим Зеланд «Трансерфінг реальності». Вона складна. Я 1,5 роки пробувала читати цю книжку. Починала, перечитувала, бо не одразу все розуміла. Але вона ця книга формувала мій світогляд зрілої жінки, яка вже знає, чого хоче в житті.

До слова, Оксана Бобошко-Вандерховен колекціонує антикварні поштівки. У січні 2020 року вона разом з Євгеном Булавіним відкрили виставку «Різдвяна поштівка з 1900. Настрій щастя та ностальгії». В експозиції були представлені найкращі зразки поштівок новорічно-різдвяного циклу: українські та європейські, від початку XX століття і до 1930-х. Детальніше про це Galnet писав ТУТ.

Відправити

6,9 Середня оцінка
Таблиця оцінок