Перегляд матеріалу Таблиця оцінок
Соціум / Екологія

Природа як митець

Людмила Арсенюк, Куншт

Природа як митець

Крок вперед, ще крок і… один назад. «Не виходять», – хтось каже. Ще спроба. Ще крок вперед. І ще. Стрибок… Пауза. «О! За першим всі пішли!»

Так трохи невпевнено робили свої перші кроки із вантажівки-баржі до острова Єрмаков коні породи коник (або польський коник, пол. konik polski, konik biłgorajski). До дельти Дунаю тварини приїхали з Латвії, подорож тривала майже чотири місяці (разом із карантином в селі Орлівка на Одещині). І ось у червні коники дісталися свого постійного місця проживання, щоб долучитися до програми з ревайлдингуРевайлдинг – буквально з англ. «зворотне здичавіння» острова. 

«Коні, як будь-які травоїди, – це дуже важлива частина екосистеми. Ми часто говоримо, що у нас гарна природа, але в ній немає тварин, це як театр без акторів, – каже Михайло Нестеренко, зоолог та виконавчий директор організації Rewilding Ukraine. – Колись європейські ліси, острови, заплави населяла значна кількість великих тварин. Колись були дикі коні, проте нині в природі їх не залишилося – вимерли. Коники дуже близькі до вимерлого європейського дикого коня тарпана і вони можуть виконувати екологічну функцію, тотожну до тої, яку би відігравав у природі тарпан, якби дожив до наших днів».

Про всі глави цієї історії розповідаємо просто з берегів Дунаю.

Глава 1. Початок. Відновлення Єрмакова  

Два світи – синій та зелений. Коли дивишся на острів Єрмаков із берега, бачиш зелену смугу рослинності, яку доповнює згори блакитне небо. Цей острів – один із найбільших в українській дельті Дунаю (2,3 тисячі га, 9,6 км завдовжки та 3,6 км завширшки). Щовесни паводкові води річки збагачують землю й рослинність острова, луки перетворюються на озера, довкола яких збираються численні зграї рідкісних птахів, а у сезони високої води тут можна побачити нерестовища та місця для нагулу мальків риби. Влітку вода частково відходить, а наступної весни історія повторюється знову. У це мало віриться, але ще десять років тому навіть натяку на нинішні джунглі тут не було.

У часи Радянського союзу на острові намагалися вирощувати в промислових масштабах очерет для виробництва паперу на Ізмаїльському целюлозно-паперовому комбінаті. Далі були спроби засадити острів різноманітними сільськогосподарськими культурами. Для осушення та розгортання господарської діяльності довкола острова були побудовані дамби. Та марно – надто солоний і мінералізований ґрунт на острові. Ще тут випасали худобу. І що ж у підсумку? Десятиліття перевипасу й відсутність затоплення – і тисячі гектарів острова, законсервовані дамбами, доволі швидко почали перетворюватися на пустелю-пустку, не цікаву ні для людей, ні для природи.

У 2010 році острів «пережив» перше затоплення: ціла команда спеціалістів проекту «Відновлення острова Єрмаков» працювала над тим, щоб реалізувати часткове знесення дамби. Кілька проранів (проривів) у дамбі – і сезонне затоплення острова відновилося й уже в перший рік дало результати. За свідченнями науковців Всесвітнього фонду природи WWF, які втілювали проект, на острові одразу почала активно відновлюватися рослинність, оселилися занесені до Червоної книги України птахи, зокрема рожевий і кучерявий пелікани, малий баклан, орлан-білохвіст; утворені на острові озерця дозволили нереститися й нагулюватися тут рибам, зокрема щукам і сазанам.

Глава 2. Очеретяні зарості

Після роздамбування (навіть часткового) на Єрмакові почав формуватися мозаїчний ландшафт, з’являлися луки й водойми різних розмірів. Та у кожній історії є своє «але». У історії Єрмакова ним став очерет. Нові умови стали особливо сприятливими для його росту, і зарості за кілька років почали захоплювати все більші території.

«Раніше тут, на острові, був значний випас худоби, – говорить Олександр Волошкевич, директор Дунайського біосферного заповідника, до складу якого входить острів Єрмаков, – та на початку 1990-х ця традиція була втрачена. Тож замість низьких лугів з їх особливим різноманіттям тварин та рослин, на Єрмакові ми зараз спостерігаємо потужні зарослі очерету. Це особливо помітно з висоти, коли летиш на гелікоптері чи запускаєш безпілотник – очерет виглядає, як величезне поле кукурудзи. В очеретяних зарослях біорізноманіття значно менше. Ми тривалий час зверталися до місцевих мешканців із закликом відновити випас худоби, утім, на жаль, не виходило».

Поки директор заповідника розповідає, коники просуваються глибше островом. Тепер регулювання рослинності на острові – це їхня робота, вчені будуть тільки спостерігати, а зробити все має природа. Називається такий метод – ревайлдинг.  

Глава 3. Ревайлдинг

Це відносно молодий термін в охороні природи, але такий підхід до відновлення екосистем Україні точно відомий. «Власне, те, що зараз ми спостерігаємо у Чорнобилі, коли після трагедії 1986 року й 33 роки невтручання людей “у її справи”, природа відновилася й фотопастки нині там фіксують ведмедів, вовків, лосів тощо, – це так само ревайлдинг, хоча й мимовільний, – розповідає Михайло Нестеренко. – Програми з ревайлдингу повертають в екосистему великих тварин – хижаків чи травоїдів. Це запускає цілий ряд природних процесів, що сприяють підвищенню біорізноманіття територій. Людина більше не робить нічого, ми поступаємося місцем за кермом природі і, знаєте, вона зазвичай чудово дає собі раду без людини».  

У 1995 році ревайлдинг врятував Єллоустонський національний парк у США. Того року в парк завезли вовків. До цього, у 1926 році, у межах заходів задля захисту оленів вапіті (підвид благородних оленів у Північній Америці) в Єллоустоні ці хижаки були знищені. Вони були єдиними мешканцями парку, які полювали на великих копитних. Далі через відсутність природного хижака значно збільшилося поголів’я оленів і лосів, які не без апетиту пожирали й витоптували рослинність. Повернені вовки взяли ситуацію «під контроль». Олені, відчуваючи небезпеку, стали обережніше вибирати місця для своїх пасовищ, і, як наслідок, території почали відновлюватися: почали рости верби, осики й тополі. Далі до парку повернулися бобри, що харчуються корою та молодими гілками цих дерев. Збудовані бобрами греблі утворили заплави, у яких з’явилися рептилії, земноводні, а також деякі ссавці та птахи. Додатково вовки полювали на койотів, які винищували гризунів. Завдяки цьому збільшилася кількість хижаків, для яких гризуни є основною здобиччю: яструбів, борсуків, лисиць. А падло з вовчого «столу» пішло на поживу воронам та ведмедям.

Зниження чисельності великих хижаків і травоїдних тварин, викликане діяльністю людини, запускає у природі «ефект доміно» і, фактично, є однією з головних причин не лише руйнування природних систем, а й, на думку вчених, масового вимирання біологічних видів. Екологи на чолі з Джеймсом Естесом дійшли висновку, що роль великих хижаків, так само і травоїдів, в регулюванні природних екосистем надто довго недооцінювалася. «Будь-яка значна зміна чисельності таких тварин незмінно призводить до масштабних зрушень в екосистемах та викликає непередбачувані наслідки. Тож будь-яка сучасна природоохоронна діяльність та сучасне управління екосистемами мають обов’язково враховувати такі види», – йдеться у статті вчених у журналі Science.

Глава 4. Буйволи у водах дунайської дельти

Контролювати почасти неконтрольовану рослинність Єрмакова почали водяні буйволи. Тварин завезли до дельти із Закарпаття, а наприкінці травня вісім особин карпатського підвиду водяного буйвола перевезли на острів. «Буйволи – це цікавий організм та “інструмент”, – говорить Олег Дьяков, гідролог та фахівець із відновлення у Rewilding Ukraine. – Назва виду (водяний) визначає причину нашої зацікавленості у цьому великому травоїді: він безпосередньо пов’язаний із водною екосистемою та значну частину часу проводить саме у воді. Ця тварина “працює” як інженер системи, позитивно впливає на водно-болотні угіддя, створює мозаїчність ландшафту, не тільки поїдаючи рослинність, а й рухаючись протоками».  

Цікаво, що ці тварини колись жили у дельті Дунаю: ще в 1960-70-ті роки було стадо у румунській частині. Тобто ми говоримо про повернення (реінтродукцію) буйволів на цю територію. Фахівці мають намір невдовзі збільшити кількість тварин на острові. Кажуть, що водяним буйволам ідеально підходять умови Єрмакова, і зі збільшенням їх кількості можна буде налагодити виробництво справжнього сиру моцарелла на острові (оригінальна робиться саме з буйволячого молока).

У кількох буйволів на острові є імена, до переїзду тварини перебували у тісному контакті з людьми, які трохи «одомашнили» їх іменами. Ватажок стада – Міша, найстаршу буйволицю кличуть Христина. Молодші – вже без імені, як доказ повернення до дикості стада. Коники – дикі, тож також безіменні. Напевно, такими й залишаться.

Глава 5. Коники – правнуки тарпанів

«Спокійний як кінь» – це про коників, адже після пережитої кількагодинної подорожі сушею, далі водою і фінального стрибка у води Дунаю з баржі вони вже за кілька хвилин спокійно щипали травичку за кілька метрів від десятка журналістів та їх фото- й відеокамер. Ця порода коней для дельти Дунаю також не чужа. Зоологи вважають коників нащадками нині вимерлого дикого європейського коня – тарпана, виду, що відносно недавно – наприкінці ХІХ століття, – жив у регіоні. Як і їхні предки, вони легко пристосовуються до суворих погодних умов та можуть переносити періоди з обмеженою кількістю їжі, а їхній імунній системі можна позаздрити. До того ж тварини вміють захищатися від хижаків.  

«На щастя, все пройшло добре, – перше, що сказав після випуску коників Михайло Нестеренко. – Звичайно, будь-який транспорт для тварин – це стрес. Ми побачили фінал операції, що тривала півтора року, починаючи від ідеї і до проходження всіх процедур, узгодження, аналізів, карантину у двох країнах. Коні прибули з Латвії, перетнули територію Литви, Білорусі, приїхали в Україну, перебували в карантині. І нарешті ми їх змогли випустити на прекрасний острів української дельти Дунаю».

На Єрмакові всього 23 коники, плюс ще четверо лошат народилося вже в карантині. Завезені тварини все своє життя, уже багато поколінь, живуть у диких природних умовах у національних парках, тобто без втручання людини. Тому для ревайлдингу це ідеальний варіант. Коники невисокі, близько 130-140 см, однак сильні та кремезні. І поки що темніші, коричневі, ближче до зими тварини посвітлішають, адже їм властиво змінювати забарвлення сезонно .

«Ми задоволені, що зараз на острові відбуваються програми з ревайлдингу і відбувся випуск буйволів та коників, – говорить Олександр Волошкевич. – Далі плануються й інші копитні, що суттєво впливають на біорізноманіття. Якщо порівнювати з коровами, коні заходять значно далі у воду й виїдають інші види рослин. Те, що ми їх випустили саме тут, дає змогу контролювати навантаження на пасовища. За допомогою біологічних досліджень ми далі будемо визначати, який відгук буде в екосистеми: якщо перевипас – треба буде зменшувати навантаження, якщо недо- – навпаки додавати тварин. Для нас основне, що завдяки випасу формуватиметься величезне ландшафтне та біологічне різноманіття».

До речі, у планах – заселення коників і на інших територіях Дунайського біосферного заповідника. 

Це можна назвати перемальовуванням, однак не ми перемальовуємо, а сама природа. Сама бере пензлі, робить мазки, формує фігури

Глава 6. Екотуристичні плани

Тварини на острові Єрмаков відіграють ще одну важливу для регіону роль – екотуристичну. У заповіднику кажуть, що вже зараз туристи цікавляться екскурсіями на острів, щоб подивитися на тварин. «Тварини дають можливість створити якісний туристичний продукт, – зазначає Олег Дьяков. – Ми переконалися в цьому в Орлівці, де буйволи стали привабливим гравцем у екопарку “Картал”».

Уже зараз острів Єрмаков є однією з найбагатших територій у заповіднику з погляду біорізноманіття. А отже, туристам є на що подивитися. Звісно, побачити коників чи буйволів може не вдатися (відчайдухи завжди можуть вирушити в експедицію) – усе ж таки острів займає понад 2000 га. Та якщо пощастить – це цікава зустріч.  

Під час випуску коників нам на очі трапилися чотири буйволи. Тварини купалися, об’їдали гілочки і показували язики, «позуючи» фотографам. Тим часом коники побігли у глибини острова, свого нового дому.

Пізніше, намагаючись перекласти «ревайлдинг» українською, Олег Дьяков вжив термін перемальовування: «Ми наче наново перемальовуємо картину природи». Михайло Нестеренко доповнює: «Це можна назвати перемальовуванням, однак не ми перемальовуємо, а сама природа. Сама бере пензлі, робить мазки, формує фігури. А люди – максимум дають кілька фарб, далеко не всі, і йдуть, залишаючи митця наодинці для створення шедевру».

ТЕКСТ: Міла Арсенюк

ФОТО: Андрій Некрасов

 

Відправити

7 Середня оцінка
Таблиця оцінок