Культура / Кіно та театр

Спектакль "Іграшки Люшера". Як сучасний театр переміщується у персональний комп’ютер

Костянтин Дорошенко, "Суспільне Новини!

Спектакль "Іграшки Люшера". Як сучасний театр переміщується у персональний комп’ютер


Самоізоляція, в якій ми опинилися через пандемію уханського вірусу, спричинила бум культурного контенту в інтернеті. Бібліотеки, видавництва, музеї та галереї відкривають безкоштовний онлайн-доступ до свого надбання, театри викладають у мережу спектаклі, філармонії, оркестри, оперні та поп-зірки – концерти, всі, кому не ліньки, записують відеолекції. Ці прояви необхідні обом сторонам: урізноманітнення дозвілля для тих, хто опинився у вимушеному карантині та продовження функціонування культурних інституцій, через цей карантин зачинених.

Проте дивитися виставу на екрані – зовсім не те, що в театрі. Вкрай рідко артист може передати унікальну напругу, що відбувається між ним та глядачем під час безпосередньої взаємодії в реальності. Звісно, є традиція фільмів-спектаклів, британці навчилися й просто знімати вражаючі театральні постановки, але дивимося ми їх очима операторів, не своїми.     

Геть інший підхід запропонував театр “Мізантроп” – справді експериментальне явище на пострадянських, а можливо й світових теренах. Кожен спектакль проєкту “Мізантроп” пропонує нові несподівані рішення, що актуалізують класику європейського абсурду в “Королі Убю” за мотивами п’єси Альфреда Жарі чи античну драму “Орестея” за творами Евріпіда, сміливо використовуючи знахідки сучасного балету, мовне різноманіття, оголене тіло.

Спектакль “Сліпота” виконується в абсолютній пітьмі, глядачі мають здати свої мобільні телефони перед входом до зали. “Голіаф”, вистава по коміксах Тома Голда – дійство, поставлене у басейні, де актори не промовляють жодного слова, репліки візуалізуються на воді, а прораховані хлюпання додають драматичного напруження й акцентують сенси.

Традиціоналісти закидають “Мізантропу” гонитву за ефектами та сенсаційністю. Між тим, українська театральна реальність на жаль дуже відстає від світової. Те, що нам видається революційним, для європейського глядача є звичайним – це намагання максимально включити його увагу, емоції, граючись іноді із фізичними відчуттями. Бо театр – місце, в яке люди приходять нині не просто аби дивитися те, що відбувається на сцені, але аби інтенсивно прожити певний час в унікальних обставинах.

Світ підкорив імерсивний театр – такий, що створює ефект присутності у тому, що відбувається, дає кожному змогу отримати певний персональний досвід. Заради цього спектаклі організовують в електричках чи автобусах, що їдуть спеціальним маршрутом, в приватних квартирах, бібліотеках, іноді навіть вплітаючи глядачів у реальні події комерційних підприємств.

Світової слави швейцарсько-німецький театральний проєкт Rimini Protokoll, наприклад, зробив документальну виставу “Збори акціонерів”. Для цього купили пакет акцій німецького концерну Daimler AG. Акції стали квитками для глядачів на реальних щорічних зборах акціонерів, що відбулися в театрі. Певна кількість справжніх акціонерів уповноважили на участь в події своїх представників, серед яких були журналісти. До зборів доєдналися представники профспілок, обговорювалися нагальні питання та проблеми концерну, що дало живий драматизм подіям і неповторний досвід усім присутнім.

З одним із найпопулярніших спектаклів Rimini Protokoll київська публіка має можливість познайомитись завдяки проєкту Uzahvati – це вистава-подорож Remote Kyiv, де вам пропонується пройтися хитрим маршрутом, виконуючи певні завдання та розмірковуючи над життям під інформацію, яку отримуєте з навушників. 

Але й на тлі найсучасніших винаходів у взаємодії вистава-глядач “Іграшки Люшера” театру “Мізантроп” виглядає інноваційно. По-перше, вона відбувається лише для одного глядача, спеціально – для вас. По-друге – отримати її можна в будь-якій географічній точці, не виходячи з приміщення. Бо проходить вона в Zoom-конференції. По-третє, вона в кожному разі не залишить вас байдужим, бо розмова піде саме і конкретно про вас. 

В основі драматургії – антиутопічна ідея про карантин, який триває вже надто довго і невідомо, коли закінчитися. Співзасновник театру “Мізантроп” режисер Ілля Мощицький розписав колізію розмови-консультації з професійним психологом, під час якої глядач дослухається до власних переживань та неврозів, проходить тести, отримує досвід психодрами, відчуття власних емпатичних, ігрових, медитативних можливостей. 

Перформери, що вступають в контакт, мають певну психологічну базу та акторський шарм, що не дозволяє комунікації перетворитися на втручання у внутрішній простір. Тексти та вправи містять гумористичні та абсурдистські нюанси, що підіймають настрій у кожному разі. З іншого боку, ефект виявляється дійсно терапевтичним. Бо кожній людині приємна цікавість та розмова про неї – в цьому секрет великої популярності різних тестів та гороскопів. 

Результат від “Іграшок Люшера” залежить від співучасника, його настрою та щирості із самим собою, готовності годину погратися за правилами у затишному усамітненні. З філіжанкою кави, сигаретою, бокалом вина – кому що до вподоби. 

Народжене викликом коронавірусу, відкриття театру “Мізанроп” стає живою інновацією, актуальність котрої тепер не зникне за будь"яких обставин. Бо людство неминуче виходить на ситуацію, де все більше часу, в тому числі робочого, ми будемо проводити вдома. А в сприйнятті мистецтва потребуватимемо, як і завжди, безпосереднього індивідуального контакту.  

Відправити