Культура / Кіно та театр

Світ режисерки

Юлія Бондар, "ТелеЕкспрес"

Світ режисерки

У Горішніх Плавнях знімають повнометражний художній фільм «Нижній горизонт». Його режисерка - Жанна Озірна. Редакція «ТЕ» поспілкувалася з нею і дізналася про роботу, креативність та початок шляху. 

Бути режисером та належати до руху творчих людей видається напрочуд цікавою ідеєю. Однак чи насправді таке неймовірне життя у людей цієї професії, ми дізналися у Жанни Озірної. У неї журналістська освіта та 6 короткометражних документальних фільмів за спиною. Під час навчання у Києві вона працювала сценаристкою проєкту «Між нами» на Першому національному - передачі про життя національних меншин. Потім був Центр сучасного мистецтва, онлайн-журнал Korydor та фестиваль короткого метру Wiz-Art, де Жанна зняла свій перший фільм «Співбесіда». 

Початок шляху

- Сценарій до першого фільму я написала у Львові (куди переїхала - ред.) на хвилі Rover Feel Festival. Ця велосипедна тема була на піку популярності. Але я тоді ще не знала, що можу бути режисеркою. Ми знайшли групу, яка могла би втілити мою ідею в життя, але так сталося, що в перший день зйомки режисерка відмовилася від співпраці. І виходить, що є знімальна команда, актори, сценарій, а хто буде все це контролювати - невідомо. На щастя, не було ніяких артхаусних моментів, тому я погодилася. Так і почався мій шлях. Цей момент розв’язав мені руки і показав, що все можливо, якщо докласти зусиль. Коли тобі подобається якась сфера, ти берешся за кожну можливість прокачати себе. Я почала активно писати знайомим, щоб вони мене брали з собою на зйомки «носити каву». Так, на зйомках фільму «Дезертир» я охороняла техніку. Мене це трохи розізлило, що я нічого не роблю, і я вирішила за цей час написати сценарій. Так, я створила ідею свого фільму «Дорослий» у нотатках на телефоні.

Хто такий режисер?

- Режисер - симбіоз рутинною та творчої роботи. Це єдина людина, яка тримає в голові цілісну картину. Тому він і називається director (direction з англ. - напрямок), бо спрямовує всіх і тримає вкупі. Останнє рішення завжди за ним. Якщо всі навколо кажуть, що має бути склейка цих кадрів, а ти бачиш суцільний - ти вирішуєш. Тому якщо фільм не виходить - звинувачують режисера. Взагалі це небезпечна професія, якщо ти боїшся за свою репутацію або не вмієш приймати фінальні рішення. 

Знайти історію

- Мені подобаються історії про крихких людей, які в якийсь момент стають сильними. Ти звичайна людина, яка відчуває всередині весь спектр емоцій. І коли тобі треба постояти за себе, то ти просто це робиш. Така дуальність людини: і сильна, і крихка. Зазвичай режисер обирає ті теми, які резонують із його станом. Я люблю цей провінційний контекст. З якими думками люди прокидаються у маленькому місті? Дім, робота? Як планують життя? Що цікавого відбувається? Яке оточення мають? У великих містах є фейкове відчуття, що ти кудись рухаєшся. Так тобі легше переживати безсенсовність свого існування. А у провінціях життя йде повільніше, і ти маєш більше часу задуматися. 

Табу

- У кожного свої. У мене є фільм «Зв’язок» - про мою сім’ю. Всі мені казали, що це сміливий крок. Але я цього не відчувала. Я зняла, бо мала таку потребу. Для когось такий фільм - це межа. Але у кіно немає бути бар’єрів, бо це вже самоцензура.

Світ режисера

- У мене є подружка, з якою ми бачимося рідко, але коли зустрічаємося, то багато і відверто говоримо. Ці розмови неймовірно цікаві. І я інколи слухаю нас збоку і думаю: це ж так цікаво, треба записати. Тому раніше я і знімала фільми про себе, бо ти бачиш ці ситуації у своєму житті і починаєш моделювати з себе персонажа. Я постійно записую шматки розмов, зберігаю цікаві речі з інтернету, роблю нотатки. Ця подружка навіть сама починає бачити світ, як я. Каже, що коли потрапляє у якусь ситуацію, думає: «О, Жанна би сказала, що це хороша сцена для фільму!» Під час перегляду стрічки я звертаю увагу на роботу камери, діалоги, сцени тощо. До речі, так можна визначати, чи хороший фільм: якщо ти починаєш стежити за роботою режисера, то сюжет тебе не захопив. Інколи я можу передивлятися фільми: один раз як глядач, другий - акцентую увагу на цікавих моментах. Розбираюся, чому це знято саме так. Виписую діалоги та дивлюся на їхню будову. Самоосвіта. 

Творча криза

- У мене творчий ступор наступає через велику кількість ідей. А вона має бути одна - прозора і зрозуміла з однієї фрази. Перша робота над фільмом складається зі слогану, посилу та логлайну (опис фільму у 2-3 реченнях). І це найважчий момент пошуку, адже весь твій набір думок має бути сформований у декілька речень. 

Горішні Плавні

- Я режисерка. Мені потрібно знімати фільми. Це необхідна частина мого професійного росту. У мене така сфера діяльності, що у маленькому місті мені тісно. Коли у тебе немає жодного проєкту в голові, ти впадаєш у депресію, адже не реалізовуєш себе. Це як на велосипеді - ти мусиш крутити педалі, щоб не впасти. 

Мрія

- Їх багато: зняти фільм у Горішніх Плавнях, серіал на жіночу тему про покоління 30-літніх та мінісеріал про Софію Яблонську. Один із планів зараз реалізовується, для інших потрібні час та гроші. Але мрія має бути великою і зухвалою. 

Техніка = успіх?

- У мене немає професійної освіти. Я сама набивала шишки. І один фільм «Котики» я зняла за вечір на звичайну камеру в автоматичному режимі з поганим звуком. Але була класна ідея, тому картина багато їздила по фестивалях. Поки ти знімаєш перший фільм, питання в ідеї. Хороша техніка просто підкреслює твою майстерність. Якщо ти довів собі, що можеш зняти на погану камеру, значить, із класною камерою можеш отримати вдвічі кращий матеріал. Але процес не працює у зворотному порядку: не можеш зняти на погану камеру, то хороша тобі також не допоможе. Зараз глядач розумний та вибагливий, щоб вестися просто на красиву картинку. Всі хочуть або емоцій, або сенсів, а краще - разом.

Креативність

- Це вміння подивитися на речі з іншого боку. Здається, що це очевидна відповідь, але сам процес важкий. Уміти зробити крок назад і знайти інший ракурс. Ти маєш розуміти, що цей дивний крок, позбавлений логіки, може привести тебе до чогось цікавого. Креативність у всіх є з народження. Просто у процесі ми її губимо. Чому Пікассо починав з фігуративного мистецтва, а закінчив закарлючками? Тому що для того, щоб малювати як наївна, але свідома дитина, потрібно пройти великий шлях. Щоб намалювати чорний квадрат, потрібно пройти довгий шлях. Я його віднайшла завдяки середовищу, в якому опинилася. Це була моя точка неповернення. Коли ти раптом усвідомлюєш, що не можеш вже цього не знати. Не можеш бути таким, як раніше. Тумблер перемикається, і ти хочеш дізнаватися і робити більше. Кидати виклик усьому світові. У твоїй голові починає виринати безліч тем, які не проговорені. І коли ти проходиш усі ці процеси, то не можеш повернутися у стан ембріона. Люди, які творять культурні сенси, митці за це платять свою ціну. Людина, яка хоче знімати кіно, завжди перебуває у супернестабільному стані. Ти, з одного боку, порушуєш власний спокій, але з іншого - не можеш цього не робити. Твій мозок вимагає цього.

Критика

- Із задоволенням послухаю, що мені скажуть люди. Але інколи відгуки не долітають до режисера. Ти можеш переживати і плакати, бо щось не вийшло, а насправді твій фільм крутий. Я завжди стараюся своїм колегам давати великий розгорнутий коментар. Це важливо проговорити. Інакше вся енергія та думки, які ти виношував, злиті у трубу.

Наостанок хочу сказати, що українську кіноіндустрію потрібно підтримувати. Здорова конкуренція, можливості та гроші - запорука успіху. 

Юлія БОНДАР


 

Відправити