Перегляд матеріалу Таблиця оцінок
Культура / Lifestyle: харчування, туризм, мода

Життя у форматі «мора-мора»

Ярослава Куцай, фрілансер

Кореспондентка Тижня побувала в одному з найпопулярніших куточків Мадагаскару, щоб побачити найменшого у світі хамелеона, натомість випадково перетнулася з колишнім шоуменом, а нині президентом цієї африканської країни.

«Скільки зебу за неї віддав?» — поцікавився водій автобуса в італійця, який приїхав із дружиною на Нусі-Бе. Цей зелений острів на північно-західному узбережжі Мадагаскару з кратерними озерами й запаморочливим бездоріжжям останнім часом приваблює багатьох молодят із Західної Європи. Чимало тутешніх окрім рідної малагасійської та французької, мови колишньої метрополії, непогано говорять італійською та англійською, яких навчилися від туристів.

Зебу — домашня худоба, добре пристосована до посушливого тропічного клімату, стійка і дуже витривала. Вона дещо подібна до корови, але має жировий горб, який за тривалої відсутності їжі слугує джерелом енергії. Одна така коштує щонайменше півтора мільйона аріарі (€365). Колись, щоб узяти в дружини уподобану дів­чину, кожен малагасійський парубок мав запропонувати її матері щонайменше кілька зебу.

— А якщо дівчина гарна, то щонайменше п’ять, — інструктує водій.

— Ти скільки за свою дружину віддав? — запитує в нього італієць.

— Я ще не одружений. У нас це не так просто.

Ринок столиці Нусі-Бе Ельвіля (Андуані) 

По-перше, середня місячна зарпла­­та — близько €40 — не дає змоги нареченим запропонувати гідну матеріальну компенсацію потенційній тещі за те, що хлопець забирає в неї з дому «робочу силу». По-друге, не у всіх є свідоцтво про народження. Щоб вирішити цю проблему, нареченим треба йти до найближчого міста зі свідками, які підтвердять їхні вік і походження. Якщо закохані таки укладуть шлюб, то рідні й друзі традиційно бажатимуть їм «сім синів і сім дочок». Узаконення стосунків часто відкладається на роки, і діти народжуються без формальностей, отримуючи прізвище того з батьків, у кого сім’я багатша. 

На Мадагаскарі заледве щось відбувається швидко й одразу. Малагасій­ці часто повторюють і собі, й іншим «мора-мора», що означає «помалу-помалу». Вони живуть в іншому ритмі. Затримка для них — це норма. Громадський транспорт вирушає не за розкладом, а коли набереться вдосталь пасажирів. 

Вісім із десяти острів’ян мешкають у халабудах, вкритих ондуліном чи пальмовим листям, без електроенергії, прокидаючись на світанку й засинаючи, коли смеркає. Від годинників їм мало користі. Оскільки острів міститься поблизу екватора, суттєвої різниці між порами року немає, весь рік день і ніч тривають майже порівну. Якщо щось не спрацювало за планом, малагасійці не впадають у відчай. Їм не все одно, вони просто чекають іншої нагоди. Кажуть, тут можна вирішити майже будь-яку проблему, але не одразу, а не поспішаючи й запасаючись терпінням. 

Самку і самця чорного лемура в природних умовах можна зустріти лише в Нусі-Бе та прилеглих до нього територіях

У малагасійців споконвіку було своєрідне сприйняття дня прийдешнього, вони входять у нього наосліп. Ми звикли думати, що пережите позаду, а те, що з нами трапиться, попереду. Вони ж уявляють, що майбутнє, якого ніхто не знає, проникає в людину крізь потилицю, стаючи минулим, яке зриме й простягається перед очима. 

Вікенд із президентом  

Саме на Нусі-Бе найдорожчі на Мадагаскарі комплекси для відпочинку, які можуть дозволити собі лише поодинокі малагасійці та європейці середнього рівня достатку. Ми зупинилися в чотиризірковому готелі біля мальовничої затоки, звідки збиралися вирушити на пошуки найменшого з відомих науці хамелеона. Екскурсію скасували — не набралася група. Мікроскопічні видовища, мовляв, не для кожного. «Їм, бачте, нецікаві маленькі! — думалося мені. — Та хто сюди їде взагалі?»

Пантерний хамелеон
На Мадагаскарі живе 2/3 видів хамелеонів, зокрема найменші, серед яких Брукезія мала (Brookesia minima)

Під час сніданку хвилин за 10 до закриття буфету кухарка, яка поклала мені на тарілку млинець, ні сіло ні впало пробубоніла: «Зараз прийде наш президент. Він такий молодий…»

Коли ми виходили з ресторану, побачили охоронців у темних піджаках і з раціями, які супроводжували чоловіка, вбраного в білу сорочку й сині штани. Поруч із ним були його дружина в довгій квітчастій сукні й діти підліткового віку, спокійні та серйозні. Він упевнено усміхався й продемонстрував нам свій улюблений V-жест, з яким часто позує перед камерами. Цьому переможцю останніх виборів тільки 44, але він уже був президентом і, як і 10 років тому, незмінно обіцяє боротися з бідністю, якої сам він, щоправда, ніколи не знав. 

Анрі Радзуеліна — син полковника та керівника мадагаскарської філії французької нафтової компанії Total, який зробив собі ім’я як столичний діджей та успішний бізнесмен у сфері розваг і реклами. У 2007-му він став мером Антананаріву, а згодом очолив антиурядові протести в столиці. Через заворушення того року загинуло 135 людей. У результаті державного перевороту тодішній президент пішов у відставку і втік із країни. Влада перейшла спершу до військового керівництва, а потім до самого Радзуеліни, якого призначили головою Тимчасового уряду. Конституційний суд визнав передачу повноважень законною. Але міжнародна спільнота включно з Африканським Союзом та ООН висловлювала різкий осуд. Головні донори, зокрема й Світовий банк та Міжнародний валютний фонд, призупинили підтримку. Так почалася дипломатична ізоляція Мадагаскару, наслідки якої країна відчуває досі. Утім, навіть це не завадило Радзуеліні, який не був допущений до участі в політичних перегонах у 2013‑му, знову прийти до влади. 

Я поцікавилася в одного з його помічників у чорному, чи не погодився б президент, який сьогодні перебуває в такому піднесеному настрої, дати коментар українському виданню. Помічник запитав у його дружини, попросив зачекати, а тоді чемно вибачився й сповістив, що Радзуеліна не готовий. Я подякувала йому за спробу, а він додав дещо здивовано: 

— Це вперше до нас звертаються журналісти аж із України. 

— Можливо, не востаннє.

Як показали результати розслідування BBC, які було опубліковано у квітні, щонайменше шестеро кандидатів напередодні торішніх виборів отримало гроші від російських політтехнологів із тісними зв’язками з Кремлем, які приїхали на острів, представившись туристами. Радзуеліна заперечив, що його фінансували росіяни. Тим часом у 2018-му Мадагаскар разом із такими африканськими країнами, як Гвінея, Буркіна-Фасо та Бурунді, підписав із РФ угоду про військову співпрацю. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, 13% усього російського експорту зброї у 2017-му спрямовано в Африку. 

Домашній перегінний апарат для виробництва ефірної олії іланг-ілангу в одному із сіл Нусі-Бе. Щоб отримати 1 л олії, потрібно зібрати щонайменше 60 кг цвіту

Попри злидні, у яких живе населення, Мадагаскар — земля, що буквально нашпигована ресурсами. Один із ключових експортерів ванілі та ефірної олії на основі іланг-ілангу (що входить до складу «Chanel № 5») має ще й величезні неосвоєні запаси корисних копалин, таких як нікель, кобальт та уран. Також це батьківщина унікальних тварин, які потребують захисту.

Врятувати ліс

Малагасійці дуже близькі з природою, яка тут справді виняткова, адже острів відколовся від Індійського субконтиненту близько 88 млн років тому. Відтак місцева флора й фауна розвивалися у відносній ізоляції: понад 90% тварин і рослин тут ендеміки, тобто не трапляються за межами Мадагаскару в диких умовах.

Для природного заповідника Лукубе, що неподалік Нусі-Бе, характерне неабияке біорізноманіття. Над нами й під нами кипить життя: стогнуть сови, шиплять таргани, ворушать листя чорні лемури, перестрибуючи з однієї гілки на іншу, вовтузяться гекони та ящірки — тихо-тихо, наче їх тут і немає… 

Аміс, наш місцевий провідник, подібний зростом на баскетболіста, пробирається крізь хащі босоніж. Він аніміст. Його святині — дерева. Він переконаний, що вони здатні зцілити і душу, і тіло. «Майже всі наші ліки в лісі, — каже. — До лікарів ми рідко звертаємося».

Скатертини ручної роботи на острові Нусі-Сакатія

У селищі, де він мешкає, є шаман, якому вже за 80. Це народний медик, а ще певною мірою феномен для громади, де мало кому вдається дотягти до такого віку. Як особа в особливому статусі, він живе з трьома десятками жінок і від кожної має щонайменше по одній дитині. Аміс якось жартома запитав його, чи впевнений той, що всі, хто кличе його татом, від нього, а не від якого-небудь молодшого жевжика. Шаман, який готує засоби від будь-чого й для будь-чого, запевнив, що на своїй справі знається: «А ти, якщо такий дотепний, приводь до мене свою дівчину — і перевіримо, на що я здатен». Аміс вирішив повірити шаману на слово. П’є відвар з імбиром, бо ж нібито це на користь чоловічому здоров’ю. 

Попри те що для багатьох на Мадагаскарі дерева мають сакральне значення, більшість малагасійців — селяни, які самотужки вирощують їжу, щоб прогодувати свої родини. Тут поширене так зване підсічно-вогневе землеробство: ліс вирубують і випалюють, а на його місці садять сільськогосподарські й товарні культури. Місцеві еліти патронують розширення плантацій, уникаючи сплати податків. А постраждають від цього, як зазвичай, найуразливіші. 

Останніми роками задля отримання дорогоцінної деревини ліс винищують навіть у зонах з охоронним статусом (за президента Радзуеліни призупинили дію відповідного мораторію, щоб компенсувати збитки від міжнародного бойкоту). Це загрожує як рідкісним видам, так і самим малагасійцям, адже втрата екосистеми призведе до дефіциту питної води та руйнування ґрунту. Автори маніфесту, опублікованого в журналі Nature, закликають нового старого президента провести роботу над помилками й узяти до уваги досвід Коста-Рики та Руанди, де економічна ситуація значною мірою покращилася завдяки туристам, яких приваблює первозданність їхніх ландшафтів. 

Чао, вазá!

Біля школи одного з населених пунктів Нусі-Бе, реконструйованої коштом неаполітанської меценатки, нас зустрічає група дітлахів: «Чао, вазá!». Струнка й доброзичлива жінка на ім’я Марі, яка викладає в початкових класах, завбачливо попередила нас, що слово зовсім не образливе, і розповіла про його походження. 

За легендою, Вазою звали третього сина одного з місцевих королів-вигнанців, який заснував три королівства. Хлопчик нібито вирушив на човні в далекі мандри і не повернувся. Коли король постарів, побачив на горизонті корабель і подумав, що це нащадки зниклого безвісти. «Вазá! — кричав він радісно. — Вазá!» Коли корабель наблизився до берега, з нього вийшли білошкірі люди. 

— Відтоді вас почали так називати, — завершує оповідь вчителька. 

— Дивна історія, — кажу. — Про що вона?

Марі сміється й знизує плечима:

— Мабуть, про надію.

Її учні звикли до іноземців. Ті часто приїжджають сюди з подарунками: канцтоварами, одягом, цукерками. Оговтуючись після затяжної кризи, яка згубно позначилася і на рівні життя населення, і на зовнішніх відносинах країни, малагасійці покладають надію на туристів.

— Вони допомагають місцевій економіці рухатися, — зауважує високий, худий і жвавий 25-річний парубок Скай, який зголосився показати нам острів із таким ентузіазмом, що важко навіть повірити, що він прокидається раніше за півнів. 

Скай ніколи не був за кордоном і сумнівається, що із зарплатою гіда €70 зможе дозволити собі це найближчим часом. На його малій батьківщині, каже, без хитрощів і без зв’язків швидко заробити можна хіба що кулаками. Щонеділі в найбільших населених пунктах влаштовують бої без правил. Переможець поєдинку отримує €200.

— Хто стомився від безгрошів’я, шукає кращої долі в Амбатлоаке, куди ходять на дискотеки підстаркуваті й заможні французи та італійці. Там є і бари, і казино. Це наш Лас-Вегас.

Скай не хоче битися, перспективи вступити в шлюб за розрахунком для себе теж не бачить. Він гнучкий і допитливий, наче репортер, занотовує все, що може йому знадобитися. Останніми роками Нусі-Бе відкривають для себе вазá з найрізноманітніших країн, зокрема й зі Східної Європи.  

— Недавно почали приїжджати поляки. Я чув, що скоро має бути ще й група з України, — каже Скай.

— То що, тепер вивчиш ще й українську? — запитую, ні на мить не сумніваючись, що йому це вдалося б.

Скай розгортає списаний і доб­ряче потертий блокнот, а тоді, ледь усміхаючись і дивлячись мені просто у вічі, промовляє:

— Бу-дь-мо? 

___

Фото: Марко Рубео

Відправити

8,4 Середня оцінка
Таблиця оцінок